У вітрі сонця, у ріках відстані і часу, на піках кардіограм, на розпаленій надії, на охолодженій спокуті мої почуття стають лезами ножів, шарпають моє серце; фонтани світу вибухом з серця, і моє світло помалу перетікає у вогники очей.
Ти ж бачиш ці вогні? Ти бачиш? Чи ні? Втім, яка різниця, коли я тону, тону, тону... Холодна-прохолодна відстань моєї музики. Від тебе. Без тебе. Без нас. Сніжно, зимно, моя весна. Танго. Маренго. Що це? Спалах? Голова у вінку зі снігу.
Хай зацвіте зима. А весна розквітне, мене оминувши. Бо я.. Бо мені.. Егоїстка. Смішна. Дарма, дарма! Ця вуаль, ця маска на серці, сіль, цукор, кава, пісок. Ми нікуди не зайдем. Кроки по мотузці, що обриваються, заплутуючись у шумі, ноті. Заплутуючись і заплутуючи.
Не мій. Нема.
Моя карма.
Моя доля.