|
Роблю акцент на фотографіях, кімнаті, квітах на підвіконні. Вони так багато пережили зі мною разом, що їм варто виділити найкращі кутки для їх існування. Кажу «так» свіжому повітрю, «ні» - сумним думкам та затяжним пронизуванням стін. Здається, мені вдалось нанизати всі намистинки думок на тонку білу нитку, щоб об*єднати. Побільше деталей. Я вміло зібрала всі «Я» до чарівної шкатулки. Повертаємось до нової буденності. Ті самі вечори за книгами, зустрічі, нові люди, інтерес та його рідка відсутність. Я вмію спати за бажанням, я вмію не спати і не звертати на це уваги. Краще б ми хворіли безсонням, а не раком. Я хочу писати газети від руки. Писати їх каліграфічним почерком, хорошим чорнилом чи кульковою ручкою, яка не маже. Дитячі руки. Я пам*ятаю вимазані чорнилом маленькі долоні, що тільки вчаться писати. Якби я просила про допомогу, вони б обов*язково забезпечили мені її. Більше деталей…більше акценту на ноти, інтонації, тембр голосу та шепіт: саме в ньому ми можемо почути те, що хочемо, І лише щиро вірячи в краще, ми його дочекаємось. Я розберу життя на пазл і спочатку складу деталі. Я робила так всю зиму. Лише з дрібниць можна досягнути весни. Я зберу весну в барвах літа. Я розмалюю квіти в білий, винайду нову фарбу і зроблю з каштанових гілочок пензлик. Перефарбую двері сусідам, все одно для них це вже не має жодного значення. А давай по калюжам бігати? Я ж знаю, що всі ви не проти повертатися додому щасливими і з мокрими ногами, а потім щуритись від сонця і запивати проміння смачним чаєм. Давай почнемо з нового, невідомого нам, щирого, того, що навколо, але інакшого. Ти ж вмієш дивувати і з*являтись в різних куточках планети одночасно. Давай розкрутимо глобус і з закритими очима будемо вибирати країни наших подорожей, а вночі накриватимемо його ковдрою, щоб залишити бажання відомими лише для найближчих. Давай робитимемо щось. Я шукаю простоту в складностях, хоча скоріш я знаходжу складність в простоті. Це подібне до того, щоб знайти воду в калюжі. Не дивно, правда? Я знаю, що вже не здивую вас. Вас? Точно, саме Вас. Я писатиму листи в різні кінці світу. Це так прекрасно, правда? Я хочу посадити кущ троянд перед під*їздом, годувати щоранку голубів і ставити галочки напроти виконаних простих рішень. Я ж знаю, що ти так не вмієш. Давай залишимось на своєму, купимо весняні картини в мою сіру кімнату, перефарбуємо твої старі речі. Я обов*язково знайду щось важливе для мене в мотлосі минулого століття. Я не запитаю, чи правда? Бо знаю, що звичайно так. Наші рішення давно все вирішили за нас. Я маю довіру своїх рішень, а вони мають мене. Ми нагадуємо монополістів. Ми в полоні однакових думок лише під різними назвами. Давай просто жити, малювати на вікнах, передавати за проїзд у транспорті і частіше посміхатись, а головне, жити просто, не витрачаючи довгі ночі безсоння на давно зроблені висновки, називати речі своїми іменами і лише під час відпочинку одягати рожеві окуляри. Я викинула всі висновки і не сприймаю життя як науку. Життя – це дар. Оволодіваю уміннями красиво його прожить.
ID:
321006
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.03.2012 19:55:33
© дата внесення змiн: 11.03.2012 20:02:51
автор: Паперова Думка
Вкажіть причину вашої скарги
|
оптимістично і класно 
