Зламаю гілку з неба,
ноги порохом обсиплю…
Ще зіграю на гітарі
І, можливо, невдовзі помру.
Вже кору здираю три дні
І майструю кораблики.
Птаха синя на вікні кукурікає.
Мовчать двері, а так хочеться
Співу.
Весна від тебе біситься,
Розриває на шмаття колиску:
Дитина виросла
І не курить з татових рук.
Голос жінки, якої я не можу забути
і вийняти з темряви,
колись прийде,
скаже: «Ти не той,
але і я не та»
Всі люди — дрібні камінчики,
яких стає все більше і більше.
А ти ще присилаєш птахів до мене.
Не змушуй мовчати.
