Крізь високі жита, крізь ліси голосні
В’ється шлях і кружляє по схилах.
А в саду вже звучать солов’їні пісні,
І розквітли півонії милі.
І вже хутко, як птах, до зелених воріт,
Розкриваючи радо обійми,
Сміючись, наша мама назустріч летить,
Бо її вже збулися надії.
Її легко щасливою можна зробить –
Лиш з’явитись на день чи на другий.
Мама стала молодшою лише за мить,
І зникає тривога і туга.
Як же просто свої ми марнуєм роки,
Не рахуючи дні та хвилини.
Ген летять журавлі, проминають віки,
І неждано приходять сивини.
Я не знаю, чому, і навіщо, й коли
Постарілася наша матуся,
Як роки пропливли, наче води ріки,
Відповісти на це не беруся.
Хоча сонце таке ж, як було і тоді.
І веселка лягає на луки.
Та з’явилися зморшки у мами тонкі,
І стомилися лагідні руки.
Ми не можемо вплинуть на плинність років,
Ми не владні над тими роками.
Та ми можемо більше любить, берегти,
Захищати і слухати маму.
- Наши родители - это точка отсчёта
нашего пути по этому миру.
Мамы - это доброта наших душ!
Всем им здоровья и сердечного тепла!
... а тем, кого уже нет - Царствия Небесного и вечная память!
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
