|
(Збірка "Казки метелика Частинки Неба")
Для дітей віком 5-10 років
Грався хлопчик з м’ячиком. Бігав по травичці в лісі, а м’ячик злітав високо – високо, боки його так і вилискували на сонці. І обом було страшенно весело. М’ячик так розвеселився, що підстрибнув аж занадто високо та й застряг серед пишної зелені на ялинці. Шукав його хлопчик, шукав, а м’яч заховався серед віт, ніби й немає його. Так і побіг хлопчик додому, а м’яч залишився в лісі.
Вилізла білка із свого дупла, вмилася, раз – раз – зачесалася кігтиками і зібралась іти сніданок добувати. Сонечко он вже як високо, треба своїх маленьких діточок годувати. Коли дивиться, а на ялинці – м’яч.
- Яка велика і незвичайна шишка, - здивувалася білка. – То буде моїм діточкам гарний сніданок.
Та як її візьмеш, ту шишку, коли вона така гладенька? Крутилася – вертілася білка, а шишку взяти не може. Вислизнув м’яч з білчиних лапок, впав на землю і пострибав по стежині.
Біг по стежці зайчик Короткий Хвостик. Побачив м’ячика і зрадів.
- Який чудовий качан капусти! Заберу додому, от зрадіють мої зайченятка!
І покотив м’ячик до заячої хатки. Вибігли зайченята, застрибали, засміялись. Взяли качан капусти, занесли до хатки і поклали на саму велику тарілку. Всі розсілися навкруг столу.
Хотіло відкусити шматочок капусти найстарше зайченя, Довгі Вушка. Та не виходить нічого. Дуже слизьким качан виявився.
Спробувало середульше зайченя, Білий Хвостик. І знову невдача.
Взялося за капусту наймолодше, Сірий Бочок. Та вреднючий качан не дається ніяк!
- Віднесу я цю капусту назад, - сказав заєць Короткий Хвостик, - бо вона неправильна капуста, не така, як треба.
Та й покотив м’ячика. І знову він опинився на волі. Пострибав – пострибав, потім прилаштувався під кущиком відпочити.
Летить чорна галка. Не таланить їй ізрання. Не знайшла ні черв’ячка, ні гусениці. Не відмовилася б і яйцем поласувати пташиним. Та де його візьмеш? Всі пташки так гнізда свої поховали, що й не знайти. Раптом бачить галка, а під кущем м’яч лежить.
- Оце-то повезло мені. Яке велике гарне яйце! І хазяйки поблизу нема,- зраділа галка. Взяла вона знайдене яйце в лапки, полетіла до свого гнізда та й віддала здобич пташенятам. Дзьобали-дзьобали малята- не тріскається шкарлупка. Дзьобала-дзьобала галка- ціле яйце. Взяла вона тоді м”ячика в лапки, злетіла повище і кинула його щосили на каміння. Так вона завжди робила, коли їй треба було розколоти міцний горішок. Та на диво, яйце все одно не розкололося, а покотилося-покотилося, та й щезло з очей.
Стрибав м’ячик, котився з гірки та й шубовснувсь прямо в річку. Пливе і радіє, як його хороше колише на хвилях.А тут де не візьмись- щука. Всі в річці бояться хижу розбійницю. Ховаються, побачивши її зубасту пащу, рибки. Ховають своїх мальків та ікринки, бо буде біда.
Так от бачить щука, пливе по річці м’ячик.
- Оце так ікринка! Зроду такої не куштувала. Зараз її з’їм, буду ситою, мабуть, три дні,- подумала вона та хап м’ячика! Але не влазе ікринка в пащу, вислизає, ніяк її не проковтнути. Розсердилася щука і пхнула м’ячика носом. Він високо підстрибнув і вискочив на берег.
Так і лежить він зараз під вербою.
Малюнок автора до казки
ID:
319265
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.03.2012 12:50:55
© дата внесення змiн: 02.11.2012 21:00:38
автор: Ліоліна
Вкажіть причину вашої скарги
|
