Я весну немов хустинку пов'яжу
І дівчам дурним ручай перестрибну,
Лиш на хвильку засумую про вчора -
Що було, те загуло, того нема.
Я ретельно літо-сукню оберу,
Щоб завчасно не накликати біду,
Як збагну, що все мене і це мине,
От тоді й здригнеться серденько моє.
Я закутаюсь у осінь, як у шаль,
І наллю по вінця тихий жаль-печаль
Не за тим, що було чи що є,
А за тим, що вже, мабуть, і не прийде.
До зими простоволоса й боса я
Вийду мудра вже і страшна, як мара.
Не ридаючи на груди їй впаду,
Все згадаю, посміхнусь і відійду...
Як глибоко передано відчуття невблаганного плину часу.Образно черезпори року і юність ,і зрілість ,і дозим"я.Чотири пори року що несуть в собі іЖиття і Вічність.