Я буду тебе любити,
Я буду вічно з тобою жити,
Ми будемо сік любовний разом пити,
Я буду руки цілувать,
І буду я у снах з тобой літать,
Між блакитним небом, крилами з тобой пархать,
І там де є добро – лише з тобой блукать,
Цілуватись під дощем,
Ласкати твої ніжні губи,
Обіймати твоє миле тіло,
І тримати міцно, щоб не відлетіло…
Не можу погляд відірвати,
від тих очей, де так і тонеш від любові…
Серце знову закіпає,
Пульс скажено оберт набирає,
коли бачиш очі ті,
і розумієш ти, що живеш в той час не в самоті,
В тебе є кому “любов” сказать,
В тебе є кого ціле життя кохать!
Навіщо ж ті моменти відпускать?
Кидать на землю,
І топтать, топтать, топтать…
А потім схаменуться і сльозу від болі
в серці знов пускать.
Вічне кохання досить миле,
Чи будем ми від нього все життя щасливим?
Та бачу я, що немає йому меж,
Любові тій не видно й краю!
Люди сваряться над тим,
Яке воно на самом ділі?
Достатньо склато тих трактатів,
Багато писано віршів.
І фільмів безліч про нього знято,
Та ще ніхто не міг сказати,
Яка вона любов, і чого варта?
Та лиш для кожного вона одна,
І я піддався цій спокусі,
від якого моє серце то в радості то в муці,
І ходить кругом голова,
коли повз мене проходить та,
Яку земні істоти звуть “любов’ю”,
Від якої нам нема спокою.
Та годі вже…
Не хочу далі щось писати,
Цих слів для неї буде малувато,
Та що я простий смертний можу їй ще дати?
Що можливо тут сказати?
Можу сказати їй лише одне,
Я створений для того, щоб кохати!
ID:
317188
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.02.2012 23:49:13
© дата внесення змiн: 26.02.2012 23:49:13
автор: from
Вкажіть причину вашої скарги
|
