Ми здавались подорожнім великими
пиріжками з м’ясною начинкою
ми здавали подорожнім наше спільне
ліжко разом з кілометровими вулицями
суворими лесбійками та годівними лісорубами
ми здавали і здавалися в полон
від цього нам було солодко і ми купили
торт, в якому заховали вбивцю Кеннеді,
в якому заховали наші стосунки,
наче вогнетривкі подушки,
ми не хворіли
ми не тримали лісових білочок в своїх
будинках, не тримали неба у своїх руках
ми хапали мовчання за руки,
вдихали повітря, що здавалось ще веселішим
у протигазах,
ми били веслом сусідських собак
нюхали кокс і засинали під Плейсебо
і Курта Кобейна, того що багато курив,
що закінчив життя самогубством,
а можливо забагато драпу скурив
і його забрав божив верблюд
це залишиться таємницею
для нас
для всіх
від невідомої дози любові
всім зриває водонапірні вежі
і наші руки схожі на величезний
оберемок ромашок
сплетуться у колір весни
колір, від якого всі повії роблять мінети
безоплатно в подарунок
колір, від якого всі клерки
танцюють вальс зі своїми жінками
поруч своїх готелів
колір величезних потреб і утробних слів
«кохаю сонце, кохаю єдину,
на весь світ божий»
