Старезний дідуган, котрого знали всюди
Котрий заплутався у кількості прожитих років
Про нього у містах та селах говорили люди
Що він залишив на землі сліди мільярду кроків.
Століттями бродив містами
У пошуках сенсу життя
То з ними, іншими, а потім з нами
На все дивився мов мале дитя.
Він був наче не з цього світу
Та знань про все у нього вистачало
На пам'ять знав кожну сторінку заповіту
Але в очах у нього ніби щось кричало.
Біль був нестерпним, виден на обличчі
Хоч намагавсь щосили він його сховать
Там глибоко в душі його щось завжди кличе
Жахає щось... голос хрипить і руки теж тремтять.
Стає сильнішим жах, всередині усе кипить
Старечі очі помутніли, немов наповнились туманом
Його вже навіть смерть не в силах зупинить
Бродив містами, борючись в душі з обманом.