На небі повня. Ніч зимова.
Рипить сніг в лісі. Крок ще крок.
Чия ж це доленька сурова?
Йшов чоловік, тепер вже вовк.
Чи сніг мете, чи спека морить,
А він щоповні є такий.
В житті його спіткало горе,
Тому в очах і блиск сумний.
Чи вовком дивиться у небо,
А чи юнак – сльоза блищить,
Бо втратив, берегти що треба,
Без чого важко в світі жить.
Кохання... Серце ледь пізнало,
Душа купалась у квітках...
Життя було всього замало
Чи то насправді, а чи в снах.
Та мав тоді, що приховати,
І поділитись не хотів.
Коли змогла вона те взнати,
Просилась в зграю до вовків.
Їм перша ніч в звірячій шкурі
Мисливців зграю дарувала.
Свистіли всюди срібні кулі.
Вовчиця біла в сніг упала.
Вже рік минув, а він і досі
Шукає смерті, де й вона.
У серці біль, плач в стоголоссі.
І знає це лише зима....