Його ледве тримають ноги,
Він сідає прямісінько на траву,
В голові алкоголю дороги
І одна думка:
«візьму-но її наберу».
В телефоні йому оператор
Ніжним голосом мадам Мережі
Співає закляту фразу,
Мовляв, «пане, ви на нулі»
Він матюкається у всі голоси,
Згрібає ноги і йде кудись туди
(просто очі не бачать дороги
В цій пропитій сірій мглі)
До неї приходить повідомлення,
«абонент намагався здійснити дзвінок»,
Вона точно знає, що він неадекватний зараз,
Але теж повторює його крок.
- Алло, як твої справи? Може вийдеш – посидимо.
- Так, звичайно, вдягаюсь...
- Чекаю там само.
І у трубці лунає гудок.
Все повторюється з точною точністю,
Він не в’яже ні слова, ні два.
Вона, уже звикнувши, завжди говорить сама,
А потім розуміє, що марно
І знову цілує його вуста.
Вони сидять так до самого ранку,
Він тверезіє і приходить до тями,
Виявляється, що у нього справи
І додому вона йде одна.
Завжди одна.
Так трапляється раз у місяць,
А може, навіть, і два.
Вона чекає його рецидивів,
А точніше, його дзвінка.
І коли цих дзінків не трапляється,
Вона бачить варіантів лиш два,
Або він уже не спивається,
Або до іншої набирає щодня.
Вона збирається напитись до безтяму,
Щоб набрати номер його,
Запитати, як справи,
І якоби, поміж важливим, взнати,
Як її звати.
Схвилювало, і шкода лівчину, яку використовують... Сильний вірш - за своїм неповненням. Будь ласка, скористайтеся підказкою: не "мглі" - а "імлі"; не "якоби" - а "ніби". Якщо бажаєте, прочитайте і мій вірш на подібну тему. Зараз виставлю.
так і хочеться сказати їм -
