Куди вже дітись не впадаючи у відчай?
Чи можна так сказати лиш одне:
«Своє життя можливо не пригнічуй»
Але живеш і думаєш: «Однак не те…»
А що вже ті думки?(Що за маразм?!)
Розкинули вони свої слова як квіти…
Пропав кудись, нещасний той ентузіазм,
А як же та печаль?Куди її подіти?
І як ось далі? Далі вже нічого…
Кому вже вірити?Хто відповість на це?!
Лиш сподіватися на себе – на самого!
Це кинута ілюзія…в твоє лице…
