Мені бракує тиші і твоїх очей,
Весняного тепла і почуттів без міри.
Бракує світлих і найбожевільніших ідей,
Твоєї правди, спокою, довіри...
А ніч дарує спогади і ніжні мрії,
Дратує мою пам’ять, що веде до тебе.
Ти знаєш, як це, коли серце мліє,
Безжалісно болить і вірить тільки небу?
Твої дороги не ведуть уже до мене,
Вуста зі спрагою не цілуватимуть моїх.
Скажи, я справді твоє ехо безіменне?
Чи я в душі твоїй солодкий гріх?..
Мені бракує тиші і твоїх очей,
Твоєї правди, спокою, довіри...
Бракує світлих і найбожевільніших ідей,
Твого тепла і почуттів без міри...
