Бігала навшпиньках, боялась розбудити,
Грала в його ігри, аби лишитись жити.
Чекала, коли нічка на землю пробереться,
Тоді лише сльоза гіркая прокрадеться.
Лише тоді душа вся виллється назовні,
Запанувала думка – все станеться сьогодні.
Чи ніж, а чи сокира – різниці тут немає,
Бо знала тепер твердо, що ката покарає.
Повисли рученята, кидаючи тінь свою,
Кат має подихати, смерть має бути злою.
Та згодом зупинилась - і так душа не чиста,
І так вже заплямила біленькії намиста.
Чого ж то крастись тихо, неначе боягуз,
Якщо ти робиш лихо, то страх лиши комусь.
Згадала, який біль завжди їй завдавав,
А потім сам твердив, що завжди вибачав.
Зібрала в собі сили, знайшовся револьвер,
Помер і страх пекучий, і біль увесь помер.
Один патрон, і доля все вирішить умить,
Кого лишити жити, кому життя згубить.
Тут розум помутнішав, і мозок тут притих,
Все ж більше в неї світла, аніж бажань дурних.
Відкрились його очі, побачив він її,
І зрозумів, що хочуть покінчить його дні.
Він не просив, не плакав так, як хотілось їй,
Збагнула за секунду всі помилки свої.
Коли побачив «любий», що страхом поганя,
Почав він нею гратись, як вовк малим ягням.
Гаряча зброя впала з біленьких рученят,
І вперше він побачив, як очі ці горять.
Зі смертю все пропало: і страх, і біль, й печаль,
Хтось мовить, що на щастя, а хтось кричить – на жаль.
Від любові до ненависті, кажуть, тільки крок,
Та тут лише так склалося, що все на оборот.
Кохання - не любов чи нелюбов - кохання,
І сипляться завжди приємні сподівання.
Але вночі вони не можуть тихо спати,
Бо може та любов назад один крок дати...
29.07.2008 р
ID:
304795
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.01.2012 00:20:49
© дата внесення змiн: 07.01.2012 00:20:49
автор: mari4ka
Вкажіть причину вашої скарги
|