Одного разу в двері мого Всесвіту
Постукаєш – скажу тобі: заходь!
Словами-мріями я спробую окреслити
Мій світ небесно-веселкових парасоль.
Ходім туди, куди летять мої листи
(хоч на конверті не вказала адресата):
На крилах лиш зі мною полети –
Те покажу тобі, що не у змозі розказати.
Там дощ, там дощ у небі, що із хмар
Казкові візерунки витинає,
Там зігріває серця справжній жар,
Ніхто в німому розпачі самотній не блукає.
Там правда й щирість, а не лиш слова на вітер,
І терпкий шум в розбурханому місті,
Там діти – діти, та й дорослі – діти,
Думки озвучені й водночас особисті.
Там справжній ти, яким і хочеш бути,
Та можеш це здійснити лиш у сні,
Там чуєш правду, а не те, що хочеш чути,
Піднесення відчувши навесні.
Це світ, в якому граєшся словами,
Втопивши в них вогонь своїх тривог.
Тут можеш ти зібратися з думками
І дописать життя свого пролог.
Це світ, в якому тихо хтось щоночі
Закоханим запалює зірки,
Тут, в розпачі пішовши світ за очі,
Обов’язково переможеш вітряки.
Це світ, в якому мрії знов збудились,
Коли надвечір зашумів прибій,
І кожне серденько в неспокої забилось
Курантами стривожених надій.
Там пам’ять спогадів твоїх колишніх –
Це вітер, що шепоче сотні слів…
Почувши це, всміхнешся, як мільйони інших, -
Я ж буду знать, що ти мене не зрозумів.
Це світ, в якому тихо хтось щоночі
Закоханим запалює зірки, ---хіба ж це не чудові рядки. Тому і пошановую Ваші слова. Сказати один одному приємні слова - поетична дружба. Хіба не так? Я вдячна Вам за скромність і за твори.
Kotyaka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви так стараєтеся завжди мені комплімент сказати, що мені аж ніяково)
дуже гарні рядки)) а парасолька - просто супер 
