Охота… Знов відстрілюють вовків,
Яких у лісі розвелось доволі,
Не раз прийшлося бачити клики
Вовків у зграї, сила їх на волі.
І раптом постріл, ніби громовиця,
І впав забитий, у крові, хижак…
В стрибку, на мить, спинилася вовчиця
І стрівся з нею поглядом вожак...
У хащі!!! Чим скоріше від печалі!!!
І ноги понесли у глушину...
А він лежати залишився далі,
Неначе слухав мертву тишину...
Мене аж пробрало, а по шкірі поповзли мурашки. І так мені стало шкода того вовка, і так я взлився на тих, що його вбили. Як же все відносно в цьому світі...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Друже, дякую за розуміння! Пишу, щоб люди думали, але на жаль, тільки і ми читаємо...
