Клопіт мав це кум від зуба,
мало вже не врізав дуба,
так йому він розболівся,
що не спав, не їв, змарнів се.
Прикладав часник і сало,
люди кажуть, помогало,
та бач, йому не помогло,
а натомість, гірше стало.
Йди в лікарню, жінка каже,
там і лікарю покажеш.
Очі в кума не веселі,
бо живе він у селі, а
які ж бо там лікарні, і
де до біса, лікарі?! А
до району їхать треба,
знать, будЕ в грошах потреба,
на дорогу, ліків торбу,
от придбав собі хворобу,
та ще й вистоять у чергах,
а вже й так увесь на нервах.
Та й доїхать нема змоги,
бо такі у нас дороги,
що ніщо в село не ходить,
а щоби транспорт не побить.
...Жінки знехтував пораду,
й сам собі рішив дать раду.
Самогону дістав кварту,
бо скупитись тут неварто,
а з полиці взяв обценьки
та й в первак закинув всенькі.
Провів так дезінфекцію,
а щоб почать резекцію,
люстро спереду поставив
та й обценьки в рота вставив,
і покИ вчепивсь за зуба,
сам змокрів увесь до чуба.
А вже як смикнув, що бУло,
мало не злетів із стула,
враз йому як заболіло,
з очей іскри, потемніло.
" Як на голову цеглина,
- думав кум, що буде глина,
й щастя, мав міцне здоров'я,
що недугу поборов я."
От таку мав кум пригоду,
як одужав, трохи згодом
випив чарку, мав причину
та й начхав на медицину!