мій принц! ти сьогодні далекий,як небо
близький,наче доторк сліпучого срібла
мій юний король - мармурова стіна
величний і щирий, од щастя пресвітлий
згадаю Ваш погляд:блакитний - трепетний,
жмутки годин, що секундами стали
коли я під лемент усіх годинників
бігла повз Вас, в нетрі пишного балу
ковзкий паркет од танців пологий,
дерлась крізь тіл цупко сплетені хвилі,
північчю боса додому приходила
в старих простирадлах ридати безсило
а ти лишався.самотній у натовпі,
де шиї масні од парфумів розкішних
серед жінок,що дивились пожадливо,
і пхали у туфель розпухлу ніжку
корона личить тобі,вродливому
правом сакральним посвяти і крові
коронував мене дружиною
ту,що до крові натерла мозолі..
Грета Гренер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую.насправді цей вірш значить для мене трохи більше,ніж просто слова,сплетені докупи вигадкою..))тільки мені героїня зовсім не здається романтичною...а вам?
- эх, ради этого стоит...
Такой надрывный угол зрения... А стих - сильный.
Грета Гренер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саша, спасибо. на самом деле сказка про Золушку, и ее образ намного глубже и пчсихологичней,чем кажется на первый взгляд.как думаешь, почему он выбрал именно ее?