1.
А мрії розлетілися як сон,
Шматками помутнілої тривоги.
Зібралось кодло чорне поміж крон.
Злетілось, роздивляючись дороги.
____________
Роздерті сині груди…«Серце на !»
Як добре жити вічно.Без думок…
Злетіти, і жбурнутися до дна,
Як бездиханний труп, загорнутий в мішок.
____________
Злетілись на тривогу сиві сни...
Запалють недопалки. Згоріло…
Не дочекавшись літа і весни
Розбурхали в деревах те, що тліло…
2.
…І сіре листя рвалося в вікно…
І розривало відчай на шматки…
А сонні вії стукали у скло…
І проникали пальці у шпарки…
Як тихо тиша стукає у серце…
Так тихо рветься осінь у долоні…
Червона, свіжа скапує в відерце…
Лишаючи лиш відзвуки солоні.
Блискучі тіні схлипують в асфальт.
І блідне олово гаряче…
Це озеро розбурхалось мов жарт…
Про те, про що ніхто нам не пробачить…
Блин...круто...не пойму толком чем взяло....но взяло...Краду.
С. Мабуть Ні... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не знаю що відписувати... просто була відвертою... так вийшло чомусь...
вийшла на балкон...запалила цигарку(ні, це не часто буває), і раптом всі болі почали відпускати і перетворюватись в слова...
дуже,дуже,дуже сподобалося :о 
