Пелюстка крові на долоні,
Плачем удари по душі;
Обличчя шовкове холоне
У гирлі страху на межі.
Шматок смарагдової віри
В світлині полум'ям горить.
Пронизують терпкі ефіри
Його єства родиму нить.
Колись письменник (Гаррі Кейто)
Блистів, як папороть роси.
Зі спритною дочкою Мері
Ловили ангелів краси.
Проміння cонця вивертали,
(Парфуми щастя гріли сон)
Кидали райдугами шквали,
Що, мабуть, їх було мільйон.
Та прокотився дивний дотик
Очима радісної квітки.
Містично-загадковий поклик
Загнав її свідомість в клітку.
Кошмаром розшаріло Гаррі:
Від доні сліду і нема.
Стаканчик віскі та сигара -
В машину махом заліта.
І навпростець усюди їде,
Биття у грудях під акцент.
Куди ж могла податись ? Ніде!
Миттєвий спалах, шум, ущент.
Розкривши ледве-ледве очі,
Крізь біль пролазить із машини.
Туман суцільний, сніг і розпач:
Не видно поки ні стежини.
Та все ж, блукає попри холод,
Шукати Мері не припинить.
Ступає насліпо на коло,-
Шаленим криком рвуться хрипи.
Роздерта плоть і два крила,
Півлоба зрубано та зшито.
Страшенний монстр виліта,
Мішком із крові щоб упитись.
Біжить, мов вітер, Гаррі дико,
Ударом падає на землю.
Рука чиясь хапає стрімко
Й миттю закриває двері...
