...одного разу я розкажу тобі як осінь помирає
листям травою бездомними собаками та жебраками...
коли під ногами останнє тепло калюжа поглинає
а вірші народжуються каліками та байстрюками...
місто насититься чорними пальтами та парасолями
а спогади стануть до неприроднього схожі на плями
які уже ніхто ніколи не виведе з зорового поля...
і тепер я знаю - її серце із найтоншої порцеляни...
...як тобі пояснити що осінь ця тільки тимчасова причина
щоб вкотре стати безсилим і не почути ранком будильника
моя любов до цих сутінків настільки злочинна
що повертаючись вночі я не вмикаю світильника...
затримуючи погляд на одній із знайомих тіней
тихим кроком переступю через розкидані речі...
ця осінь так близько...вона пробралась до сіней
і страждає від листопадної кровотечі...
І так щемливо,глибоко... 
Напади осінньої депресії роблять нас слабкими,безпорадними,і такими вразливими... 
суууупер! 
