Станіславу Абрамовичу,
хлопчику в якого мама
померла під час пологів.
Ти чуєш, синку, скиглить як журавка?
Ти чуєш, синку, журавка плаче?
То тужить за тобою твоя мати,
Яку в житті своєму ти й не бачив.
Її любов спалахує зорею,
Її любов – то сонце у зеніті.
Пішла у вічність, тихо згасла неня,
Щоб ти прийшов і жив у цьому світі.
Прокинешся щасливий спозаранку,
Турбот ніяких – лиш блакитні мрії…
Матусі серце сонцем на світанку,
Твоє дитяче серденько зігріє…
Сійне дрібненький дощик над землею,
Зірвавшись з пустотливої хмаринки –
То рідна ненька доброю душею,
Торкається лагідно маленької голівки.
Колінця збиті вітерцем задує,
Прийде у сні колись до тебе знову.
В вікно тихенько зіронька воркує,
То матінка співає колискову.
Прости за те, що лиш малу краплинку,
Свого життя тобі змогла я дати.
Не оступись на цьому світі сину –
Тебе з небес благословляє мати.
