...я люблю слухати ранками як гучно закипає чайник
в цей час затихають всі примхи квартири
і кава із гранул звичайних
наповнює силою жили
а потім уже в обійми зупинок трамвайних...
кожна любов по своєму приречена
кожна осінь закінчується в серці
одного разу вірші порозсипаються на підлогу
гречкою
тоді ти помітиш що шпалери обдерті
ледь-ледь прикривають сухі ребра спокою
і втрачати уже нічого
тільки дерев"яний годинник спокійно цокає...
я люблю тебе отакого...єдиновічного...
коли ти довершений плоттю та силою
розумієш з півслова з півсмутку
я стану твоєю останньою життєносною нивою
де ростимуть одні незабутки...
годинник - це час, рух, але поряд із тим монотонність, одноманітність, а дерево - тиша, спокій, вічність (ну, так для мене) а поєднання цих двох образів - це як поєднання протиріч
Досить цікаві Ваші роздуми. Принаймні, вони запам'ятовуються, а це немало.Прикладів багато. Приміром: Кожна любов по своєму приречена;Я стану твоєю життєносною нивою, де ростимуть одні незабудки (до речі, останнє: надзвичайно поетичне!).
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за візит!!!
Головне чого я прагну це неповторюватись , знаходити щось нове, цікаве , живе...щоб воно справді запам"ятовувалось.
