За бортом і сумління, і минуле.
Майбутнє теж… – Утрачена межа.
Облудна пісня вітру не розчулить,
І градом з неба – посивілий жах…
Тут світ уже не приведе до страти,
Не треба виживати в смутний час,
І за чужими правилами грати,
Задовольняти скрізь капризи мас!!!
І стяг уже не білий – він став чорним
Від бруду всіх законів і пліток,
І від гнилої крові, що, як море,
Втопила у собі потік думок.
Цілком логічно, але так незвично
Життям убитим відвертати смерть…
І корабель цей буде плисти вічно,
Але він мертвий… він ніякий… вже…
Так хто зі мною? Попливемо в небо
Далеко… аж за обрій, за вітри…
Не хочеться вам так? То і не треба!
Знайдуться інші… Їх бува таких. :)
чудово 
