Задуха... знічев’я. Холодний коньяк.
Ілюзія ночі. Момент насолоди.
Акорди небес. Клітемнестрові оди.
Хропе очманілий від сонця собáк.
Ілюзія миті. Потомлені руки
Стискають у пальцях манірний кришталь.
Стоїть на полиці обідраний Даль.
І тільки в середині — голос... чи звуки.
Покличуть і змовкнуть... Останній прикажчик
Цей голос, що виник зі змучених ран.
Я — тінь віддзеркалень, квадратний екран,
Я — пам’ять, я — ера, маршрутний покажчик,
Який розлетівся. (То був ураган:
Підняв над землею, підняв над морями.
Я вринув з пекла. Я сонце на плямі.
Я голос, який увійшов у Коран).
Пустеля. Коралі. Стихійні циклони.
Адепти магічних хоралів і знань.
Вони помирають, не маючи клонів,
Вони помирають без зайвих змагань.
Мене вже немає. Я в космосі. Атом —
Це я. І не треба шукати причин.
Така круговерть. Не вдалось лише взнати,
Що буде, як світ перетворять на тлін...
