Гуркотить засув столітній,
Промені з'їдають морок..
Вводять силует тендітний,
Що босоніж стира порох.
Жінку вдягнену в мотузку,
Із мішком на голові,
Садовлять у гнилу луску
Та на камені сирі.
Стіл дубовий. Сановиті
Розсілись за нього людці.
Вино в келихи розлито,
У всіх по свічці у руці.
Опісля гримлять промови,
Розпинаються в жару..
Всі як один суплять брови:
Мов, не знаєм ми жалю.
Відчеканили прокляття,
Хусткою прибрали піт,
І на залишки завзяття
Узялися за графіт.
Архівар ретельно пише,
Що оратор декламує.
Бранка ж ледве чутно дише,
І зі слів ніщо не чує.
"Отже - винна! Навернулась
В блондинізм, покайся, грішна!",
Та зі страху заїкнулась -
"Що це? Сміх? Зстригайте пишне!"
Встали всі присутні в залі,
Зняли з голови накидку.
Двадцять дві присутніх - кралі,
Всі брюнетну мали мітку.
Завершалось автодафе,
Кат брав ножиці до рук..
Опадав дощем на кахель,
Білий локон під сліз звук..
*Автодафе - церемонія приведення до виконання вироку інквізиції.
Дякую! 
