Дощ заважає дивитись у небо,
Ти не бажаєш ні слів, ні дарунків.
Все, що ти хочеш і що тобі треба –
Розмірених, чітко вишколених стосунків.
Я блукаю в замріяній темряві денній,
Як ножі у обличчя - холодні краплини.
Вони манять мене у той світ свій осінній,
І безслідно у прірву спливають хвилини…
Приспів:
Та пробач,
У мене останнє прохання –
Іди, не ламай мої крила свободи.
Ми дві паралелі в системі кохання,
Хоч поруч йдемо, та в нас різні дороги...
Роздуми, сумніви рвуть мою душу.
Ти бачиш образу у кожному слові.
Чому, скажи, терпіти я мушу
Тебе, як царицю блакитної крові?
Я стою на межі наших крихких стосунків,
І в який бік ступнути я досі вагаюсь.
Подивившись назад, не знайшовши здобутку,
Я не бачу причин на те, щоб залишатись…
Приспів:
Пробач мені… Я жити не можу, як знаю що поруч:
ти ось…
Вві сні… Весь світ потонув, мов в жахливому сні…
Пробач, пробач… Та мушу іти я, а серце не хоче!
Все ж Ти, і Я… Чужі…
UtopiЯ