Сповідь буде німою, язик проколола аґрафкою,
На колінах твоїх сподівання звурдяться місивом,
Проголошено відпуст гріхів і реальністю трафило
У вИзнання зсередини, вилилось сім’я бісове.
Хрест на грудях, то зовсім не хрест, а лИше подряпини,
Від моєї незграбності так поводитись в збуренні ,
Ці знАки хай залишаться просто таємними мапами,
На яких тільки так позначаються точки занулення.
Як причасницю визнай, я не хочу бути підсудною,
Я пекельно пульсуюча хіть із якоїсь пробоїни,
Що пустоти заповнює законом сполучних посудин
Різностатевих особин, тих, що не пальцем роблені.
Чашу подано, та по летальності вже не відпити,
Атрофоване тіло, душа прийшла за розгрішенням,
Ти зумів мене вкотре, просто так, із нічого створити,
Пий за мене, лишайся… а я?... я залишуся грішною.