це збіса приємно отак закохатись,
і тішитись поїздом в небо.
зависнути, вмерти, і знову дістатись,
до свого найпершого "треба".
коли ти так хочеш пошвидше побачитись,
коли розумієш - не вийде
до іншого міста шалено добратись,
а віриш що час іще прийде...
коли ти втрачаєш останні хвилини,
на "цьом" і обійми прощання,
а хочеться тут просидіти години
з вокзалом стрічати світання.
коли тебе вдома чекає хтось інший,
а ти так шаленно не хочеш,
бо той вже далекий, як іній торішній,
сама собі щастя толочиш.
коли розумієш, що це мимольотом,
ми ж просто з тобою прохожі...
і тішитись першим й останнім(?) польотом.
прогнати всі думки ворожі.
коли від дурману ти втратила голову,
коли вже не можеш не пити,
так прикро не спати, й тікати від холоду
і двох одночасно любити.́
Огооооооооооооооооо..
В обране однозначно, вірш попав в саму душу і десь туди, в глибину. Тааак життєво, правдиво і знайомо, що аж страшно!
І тааак круто написано!!!!!!!!!!!!!!!