В момент, коли зупиняється час
І краплі дощу дріботять по асфальту
Вулиця втрачує образ прикрас,
А вітер розтерзує вранішню шпальту,
В момент, коли стіл у кав'ярні,
Поставши на край безконечности тої,
Сховає твої спроби бездарні,
Тебе прихистить од самотності злої,
Хоча б на часину дощу...
Хоча б тільки присмаком кави..
У цьому місці не треба плачу!
Послухай, стіни ж тут праві -
В дзеркалах завжди усе навпаки,
Не варто вірити їхньому горю,
Правда все те, що з твоєї руки,
А калюжа тепер подібна їх морю,
Вір її відображенню світу.
Бо воно є не рівне, воно хаотичне!
Усе імпонує Справжньому літу,
Настільки далеке й таке фантастичне!..
Ви поверніть мені встрачені мрії..
Верніть і залиште лише наодинці,
А я розпитаю їх про надії,
Чому надто щирих закрили в звіринці?
Ви поверніть мені давню наївність,
У той мент, як іще не б́ула розбита,
Розкришена об життєву активність,
Й на цвинтарі дощових крапель зарита!
Адже ж вона приводить до щастя,
Хоча й замиває ущент окуляри,
Та позбавляє умовностей власті,
Дарує виснажливу віру у чари...
Ви поверніть в мої руки кермо,
Бо надовго кавою світ не закриєш!
Джаз скоро скінчиться й ми встаємо,
А ти ще сиди, вийти ще вспієш..
Дощ вже закінчився..
Ти їм заплатиш...
найбільше посмакував з кавою другий куплет...от там щиро і просто бездоганно...описи дивовижні...
перший злегка змучений
а в цілому, вірш дуже яскравий...мені дуже сподобався!!!
M.E.(nachtigall) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00