В пустелі блукаю..один...а ти живеш десь там у місті,і одягаєш те намисто,заквітчане росою трав..і без надії там ходжу, як ті євреї на початку, вони тоді немали й гадки,що половина не дійде...крізь терни фарб візьму той скарб..і то уже навічно...достатньо..не треба більше рим, пафосу..зітхань...мелодія вітру..білий танець..печаль запросила у пару..-"давай,та краще"...пісок, і враз, не стало нас..."тиша"..без обіцянок і прощення..."прощання".
На хресті мученицьких надій відшукай ти одну,що любов'ю зоветься..навчись пробачати, і вона відізветься...а далі..рими, пафос, сподівання...і знову.Спочатку...
чому?