я добре пам’ятаю той момент, коли захворіла
ми з тобою тоді поспішали
кудись на важливу зустріч
і все складалося якнайліпше
вільні дороги
прозоре повітря
і море зеленого світла попереду
ти був такий замріяний
такий упевнений
ти відчинив усі мої вікна
і кинув чудернацький виклик вітрові
мовляв, спробуй вкради мене
а він лише грався волоссям твоїм, мов безтілесна дитина
на обрії
ось-ось мав народитися дух якогось свята
зелені бісики загорілися у тебе в очах
ми могли їхати уперед, могли летіти
і саме тоді я
я зрадила
ти подумав, я жартую
невдало, невчасно
прошепотів, мабуть, лише вдруге за все моє життя
«дівчинко»
сподіваючись, що я прислухаюсь
і пожалію – тебе, нас
і зараз – ось, лише секунда! - знову бігтиму широким шосе
а я чула тебе
на прозорому чолі моєму вже розливалося червоне світло
вогонь заборони
і ти зрозумів, що сьогодні ми нікуди не доберемося
повз нас проносилися інші
такі успішні
такі швидкі
а ти стояв біля мене
і набирав чиїсь номери – один за іншим - на телефоні
а я була поряд
і не могла рухатися
щось зламалося
якась дрібничка всередині мене
хіба ж цьому нема вороття?
я спробувала підморгнути тобі
і тоді з мене вирвався дим
а ти лише звірявся з годинником
де пунктуальна стрілочка нагадувала
що якась доленосна зустріч проходить зараз без твоєї участі
ти подивився кудись удалину
і в дзеркалі моєму відобразилося чиєсь чуже обличчя
куди ж тобі помітити
як я вкрилася інеєм
де ж тобі зрозуміти
що бувають і такі сльози
летючі
райдужні
так, бензинові
як у мене зараз
ти не чекатимеш на мене
навіть не намагатимешся дістатися моєї серцевини
щоб зрозуміти, що там не так
цим займуться якісь чужі люди
а ти
ти будеш щасливий
з нею, іншою
з новенькою яскравою шевролеткою
або із самовпевненою інфініті
чиє ім'я так безрозсудно присягається у вірності
та й навіть і з поступливим нісанчиком
або з роувером-домінантом
що ж, їдь собі
і щасливих тобі доріг
тільки забери з собою
цю крихітну іконку
та не забудь
там, у бардачку, напівпуста пачка французьких цигарок
може, мене і можна було вилікувати
але ти вирішив інакше
знаєш, краще б ти вдарив мене
крикнув би: заводься, ст.рво!
а що ж я згадаю тепер
коли буду гинути під пресом
або коли від мене віддиратимуть сріблясті шматки
або якщо все ж таки виживу
та дістануся якомусь дурному неуважному юнакові
тільки це
ранок
зелене світло
обіцянка чогось прекрасного на обрії
і щось завмирає всередині мого серця
а ти схиляєшся до мене
і шепочеш так, щоб ніхто не почув
«дівчинко моя
ну не треба»
не треба…
