Як ти посмів спуститися так низько
З вершин, які собі намалював?
Можливо, просто був ти надто близько
До того, що у снах лиш уявляв.
Ти ж сам казав, ти не такий як інші,
Ти набагато кращий за усіх.
Але "усі", які за тебе гірші,
Тепер піднялися в очах твоїх.
Здавалося, то дурість, божевілля,
Уява хвора, божевільний сон.
Вони ж істоти, сповнені свавілля,
Для них існує джунглів лиш закон.
Чи знають ці сліпці хоч каплю з того,
Що все життя хотів ти донести
До стада, що за своїм милим Богом
Ховає всі земні свої гріхи?
Вони ж тебе, мабуть, не розуміють,
Говорять щось про вічне і красу...
Ніколи ці нещасні не зуміють
Момент вловити - в них нема часу.
Нема часу відчути подув вітру,
Віддатися на хвилю почуттю.
Вони не бачать ту усю палітру,
Що нас веде, як стежка, по життю.
А, звісно, так, ЇЇ зустрів, ну вибач,
Тепер усе, напевно, зрозумів.
Тебе вже захопила твоя "мила",
Й уже нема у тебе ворогів.
Але ВОНА лиш видиво, примара,
Яку чомусь звеличив ти в віршах.
Одну із тих, котрі витають в хмарах,
Але ті хмари - лиш туман в очах.
Туман, який розвіється вже скоро,
Бо ти побачиш, що вона не та,
І їй із неба дарувати зорі
Не треба, бо всередині пуста.
Вона - дитя страшного того стада,
Котре руйнує й знищує талант,
Але й у стада є маленька вада -
Завжди на них знаходиться Атлант.
Він знає їх, і хоче їх змінити,
Але так важко поміняти тих,
Котрим так важко просто полюбити,
Вони так хочуть любощів "святих".
Так люблять відчувати щось високе,
Що саме, то дрібниця є для них,
Щоб було лиш прекрасним і глибоким,
Не треба слів коротких і простих.
Тебе прошу, не будь лиш егоїстом,
Ти ж знаєш речі, вищі за любов.
Вернись до них, й своїм глибоким змістом
Хвилюй наступних поколінь ти кров.
ID:
255105
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.04.2011 20:18:09
© дата внесення змiн: 20.04.2011 20:18:09
автор: chepacabra
Вкажіть причину вашої скарги
|
