не стрибай вище за себе, не гніви в собі бога,
залиш в собі надію і повернись з порога
та в дзеркало іще раз зазирни, прости себе
тоді вже йди в свій світ.
стань на коліна та не гупай лобом в землю!
ти краще зазирни під неї і спитай у тих, що
лобом б’ють у землю знизу й просяться до тебе,
у твій світ…
спитай у них, чи досить їм небесного простору,
щоб написати все, що зроблено б було
коли б могли вони звідтіль піднятись й написати
і кровію б писали…
писали б і писали, клялися б і кляли
себе, себе і ще сто раз себе за те,
що стрибали крізь себе в першу чергу,
а вночі писали б на зірках…
із зорь робили б велетенські піраміди
з розписаними стінами, на яких
прощення би просили всіх, починаючи від тих, кого позбавили життя
до тих, кого іронією легкою запалили
і цей світ увесь в тобі і тільки ти його, створивши
маєш вбити або… подарувати будь-кому
але уже звідтіль… і то – якщо почують
і якщо догупаєшся…
