Мертво якось, тихо і бездумно.
І немає гірше відчуття…
І не відчуваєш… Мабуть сумно,
Мабуть мало б бути каяття.
За провину, мАбуть перед Богом;
За пиху, мабУть перед людьми;
За не обрану, призначену дорогу;
І за спробу втечі від «суми».
І за не народжену дитину,
За квітучий сад, що не зростив
І за те, що тільки домовину
Заміст хати з дерева зробив.
За любов, за нелюбов до речі,
Гору злості, крихітку добра.
За думки, які палив би в печі;
За сумнівні вибрики пера.
За байдужість до чужого горя
І за дурість, що не знає меж
Каюсь всім, бо сам не знаю хто я;-
За брехню, перед собою теж.
́́́́
Щиро написано кожне слово, висловленна думка і переживання того хто писав! Дуже близькі мені переживання, тай думаю кожному, кому не байдуже! Такий стан речей, за правило, є відруховим моментом на шляху через хащі до себе справжнього! А тому нехай Бог буде з Вами! А тим паче Ви з Ним!
Goran відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! На мене, бач, так весна впливає. Мабуть старію.
Зачіпає і змушує задуматись... 
Проте гарно і щиро. Смуток заради таких речей, що ви описуєте, веде до Богопізнання 
