Відстань уперто пам'ять дражнила -
хотіла кричала на вухо,
Лоскотала, знущалася й била.
Пам'ять із відстанню вже не дружила,
Хотіла позбутись її -
зникнути щиро просила.
Пам'ять мала шанс на існування,
пишалась собою -
вона виношує кохання.
Він поза зоною її досяжності,
між ними стали кілометри й кордони.
Стосунки надто високої складності
намагалися знищити усі перешкоди,
відстань гнітила,
і тішили тільки купейні вагони.
Вони роблять так багато кроків,
сподіваючись на те, що
попереду буде багато спільних років.
Шукали одне одного
у алкоголі і роботі.
Недосяжність здавалась фатальною:
не обійняти, не торкнутись,
задовольнятись лиш близькістю моральною.
Про хепі енд не згадували зовсім,
обоє знали - його може не бути.
Часом хотілось все це припинити,
Та те що було, уже не забути.
Усюди суща недосяжність...
Така ненависна і наболіла.
Убивча відстань, така безпечна ззовні,
гасила ту жаринку,
що у серцях невинно тліла.
Кудись зникав час
призначений для слів,
а з ним зникали і слова,
оті пелюстки щирих почуттів.
Кудись зникала чергова обіцянка,
іскра згасала, як в попільничці
загашена цигарка.
Пам'ять становище не рятувала...
Зникало все...
Відстань відверто вигравала...
