«Чом мене, сусіде Колю,
В гості вже не кличеш?
Гоноровий став, чи бідний,
Чи щось пантеличиш?"
«Я б тебе, Степане, кликав,
Тільки кіт не хоче.
Що не роблю, ця тварюка
В хаті сере й мочить.
То за шафу наладнує,
То у коридорі.
Кухня в нього, як виходок,
Через день в коморі.
І сморід такий, що годі
У хаті сидіти.
Таракани від задухи
Повтікали звідти».
«Ось, що тобі, Миколаю,
Потрібно зробити:
Кота вигнать на подвір’я,
Двері зачинити.
Через декілька деньочків
У дворі кіт звикне.
І у хаті буде чисто,
І мене ти кликнеш».
Три дні кіт нявчав, мов дикий,
Дерся в вікна, двері,
Та Микола твердо верне
Котячі манери.
На четвертий все затихло.
Раптом, крик Степана,
Наполошив всю округу
У неділю зрана.
Позбігалися сусіди,
Тут, як тут, Микола:
«Що, Степане, в тебе сталось,
Чому б’єш на сполох?».
«Зранку хтось шкребе знадвору.
Відчиняю двері.
Твій котяра вдерся в хату
Й навалив посеред».
Дуже круто! 
