Небо ламалося на шматки, перемішувалося, сміялося і валило стіни. падали цегляні уламки.
вона залишалася в ліжку, світла така, вкрита білим покривалом. у цьому хаосі її ліжко залишалося острівцем спокою і свободи. вона спала. хаос змінювався тишею, а тиша фіолетовими ляпками залила все. незмінними залишилися дівчина і ліжко з залізними бильцями. фортеця.
фарби переливалися, розмішувалися і змінювали форми. фіолетова тиша тріщала і зникала.
світ мінявся. світ перестав існувати, а точніше перестало існувати поняття світу...
музика неба зміксувалася зі скреготом шестерень.
Тиша..Тиша..Тиша...
Вона прокинулась.
навколо звичні сірі стіни. сірі стандарти.сіре...
одягнула сіру маску і накрила сірим покривалом світле ліжко.
фортеця.
Фантастично!!!! І так красиво!
Воно ж і справді так.. Ці всі барви, ці персональні реальності, ці Сни... Вони у кожного інші й водночас такі схожі. Наче одинакаві купки з різних камінців)) І ці всі Фортеці.. Ці всі стіни... У кожного свої. Пересувні!!
Спасибі тобі за такі речі))) Ти супер
