Из моих полустиший
тебя ни изгнать, ни выжить.
Капиллярами - кровь;
а по строчкам - твои флюиды.
Не пытайся мне лгать -
в каждой рифме глаза увижу.
И уже все равно,
кто ты: ангел иль дух друида...
И уже все равно:
ты спасешь или сбросишь в бездну.
Чем длиннее мой стих,
тем душа твоя к раю ближе.
Я привыкла не знать
о маршрутах твоих поездок.
Из моей полужизни
тебя ни изгнать, ни выжить...
я б не сказав би що лише в стражданні.... дуже часто нові радісні емоції надихають не меньше.... але нажаль саме нові - люди які приносять нам радість в повсякденному житті з часом перестають надихати, і нас тягне на пошуки нового - саме так і виникло те що називається "творчою зрадою" - і ніби і дома все добре а все одно шукаємо щось на свою голову
Ніна Яворська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ми часто помічаємо що не можемо не думати про нього чи про неї, мучимось, страждаємо, вкладаємо емоції в вірші... а потім... коли все забувається, стихає - кусаємо губи і сумуємо - муза пішла... і мріємо про те щоб знову хтось нас помучив, щоб постраждати але знову писати!
Ніна Яворська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Твій коментар чомусь потроївся - довелось видалити зайве дивно все це: чому лише в стражданні пишуться вірші?
Ниночка! Если это из прошлой жизни, то я
просто высоко оценю это произведение и не буду переживать за тебя. Но если оно отражает сегодняшние реалии...Не рви сердце!
Ніна Яворська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
да я и сама не знаю, из какой жизни это произведение... порою мне кажется, что я постоянно живу в состоянии такой мучительной любви...
У Вас есть свой какой-то стиль, вполне интересный и узнаваемый. А это дорогого стоит 
правда, очень приятно 
