я позбираю Твої слова
їх розмалюю недбало охрою
бути перфект,напевно, нелегка робота
я програти готова. з шостого ходу.
(можна,білими?)
нехай розірвуться на серці таємні застібки
хай пилом густим припадуть замкнені нами штори
дороги до Тебе засипано теплим ще попелом
та сходи давно поросли мохом-густою папороттю
вуалями чорними замаскуюсь од власних сліз
ніхто не вигадає мені імені Твого
пасьянс не складеться,і свічка раптово загасне,
очі подруг твоїх синявою вже не блиснуть на фото
дивно, трухляві мости цілими лишаться після кроків нервових
нехай (вже)я не читатиму Тобі віршів чужих
нехай не цілуватимеш холодних рук моїх більше
а дощ вже ніколи не виб'є на вікнах шибки
не блисне світанок рожевим спалахом обом у очі
за вечір випаде місячна норма метеоритних дощів
лиш встигни замовить бажання - феї сьогодні в гуморі
в Тебе легка рука - замов і мені: "Оскар" та трохи ромашок
я ж буду вперто чекати на собою замовлену пісню.
дихне на засмаглу спину осінь сліпими туманами
сірим недбалим болючим по ній прокладе криваві узори
"це стало досвідом вдалим для всіх нас.
ми ж разом такі ейфорично-щасливі."
мовчить мій телефон.
лоскотна тиша,наче олія кипляча, віллється у вуха
перший хід мій:e2-e4
здається,блискучий початок.
своєрідна у вас подача думок, наче не все одразу, а лиш по крихтам, щоб читачу захотіло ще і ще прочитати наступні твори, така собі інтрига...Мені до смаку Ваша поезія
Грета Гренер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам! а щодо інтриги,то це скоріше не в поезії,а і в житті.часто закидають, що я занадто люблю не інтригувати,а приховувати.тому у віршах часто є те, що я не відразу кажу навіть сама собі,
