Вже день тонув у сірій акварелі,
Небо порошило снігом,
Витріпуючи свої килими,-
Завтра ж неділя...
Засвічувались жовті квадрати вікон
В поверхівках насиджених квартир,
І вечір малював свої абстракції
На тему зустррічей, прощань і снів.
На вулиці Тихій - лунала музика,
Кричали у сквері п'яні дядьки,
На вулиці Сонячній - темно і боязко,
Вже тиждень на ній не горять ліхтарі,
А на Широкій - траншеї розкопані,
Труби міняють і лиш стежка вузька,
На вулиці Зустрічній - кохання плакало
Трояндою білою в фользі золотій.
І тільки на нашій, - Безіменній вулиці,
На розі тривог і минулих вітрів,
Свічка горіла на підвіконні
Невідомого поверху, в будинку надій,
В кімнаті придуманій, із меблями спогадів,-
Двоє дивились аматорський фільм,
На плівці з ванільних вінілових мрій.
Та що Ви, Вікторе! Мені більше довподоби інтим 
