Настав час вечірнього аперитиву, під сильну зливу втрапила вчорашня пляшка сонного тебе. Сьогодні вип’ю твої пальці, що листям розсипаються у кришталевім келиху твого нутра. А на вечерю я дістану із маленької чорнявої труни розпечені печінки всіх своїх восьми богів. Ми можемо з тобою ними закусити, ми можемо зробити це з тобою разом, ми можемо зробити це удвох. Я заберу тебе на пароплаві Київ-Нюрнберґ, щоб знову став ти за штурвал, заради того, щоб трощити чорну глину континентів та шматувати карти полум’яний кордон. Я буду вісім тисяч літ впиватися тобою, а ти тим часом обережно шматуватимеш всі нутрощі мої своїми срібними ножами, виделкою притримавши мене. А я залишуся щаслива, з тобою іншою неможна буть: бо я, я ж до безмежності пишаюсь світом, за те, що в ньому відшукався ти.
