Прозорість зосенілої води, а мутність синя...
А млин старий, не меле ані час, ані мукУ,
Лиш мУка наскрізь скиглить про провину,
За що покуту ми несем таку?
А жовтість ще фланеллю зігріва,
Той, ледь відчутний, дотик охололий, літа,
Жаги минулої на крильцях вмерлого жука,
І сонцю в позі лотоса прийшла пора сидіти.
Я так боюся люстр води, що бачили обличчя,
Того, що вже лиш в снах і в мареві із снів,
А зорі вже у в змові з Терезами й ніччю,
І вже чекає холоду вода, земля - снігів.
Як швидкоплинні ми... Як золотіє горизонт,
Що манить, і тікає, і за нами стежить,-
І ми йдемо, вдихаючи останніх злив озон,
Іще не все… Іще наступить нежить...
Добрий вірш! Гарні знахідки образності, неординарна символіка. Але не дає мені спокою перевантаженість вірша. Чи то такий порядок словосполучення, чи самі слова вантажать своєю формою передавлюючи враження від змісту. Ну але то просто враження і особиста думка.
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за особисту думку. Знаєте, я над віршами не працюю, я їх просто пишу, коли щось проймає. Може й дісно тут є забагато слів, але так "поперло"... і от. Знаєте, іноді хочеться багато всього сказати, бо багато до голови лізе..
Щиро, Лана.
Образність вражає! В другому куплеті, в четвертому рядочку описка в слові "прийшла"? Дуже сильно написано, тримайте мій респект і "5"!!!! Заходьте в гості
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна, приємно, що Вам сподобалось.
В гості зайду, за каву дякую.
Лано, дуже сподобалось... я б навіть внесла до рубрики філософської лірики.
Така гра словами , ба навіть й почуттями! Браво!
Як швидкоплинні ми... Як золотіє горизонт,
Що манить, і тікає, і за нами стежить,-
І ми йдемо, вдихаючи останніх злив озон,
Іще не все… Іще наступить нежить..
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам щиро, люба поетко... До філософської рубрики не віднесла... бо у кожного своя філософія осені. А пейзаж - стан душі.. Казав один художник-сюрреаліст.