А спека тулиться до тіла,
І липне липень до грудей,
Така п’янка і густоплинна
Жага скуйовджених ночей.
Від слова «так» до слова «хочу»
Коротка мить-лиш блиск зіниць,
Несамовить палка тріпоче
По тілу… Струмінь блискавиць.
А спориші п’янять медами,
Сягають неба биті манівці,
Цвіркун шаліє поза стодолами,
Пахучий килим стелять чебреці.
Ця ніч для них - склепіння марив,
Двох душ і тіл, по вінця із жаги,
Вологістю стікали, - тамували
Хіть … А небо напинало хорогви.
Розніжена на видиху: «моя»,
Роз'ятрений на стогону: «коханий»,
Огохла ніч, й тремтіла ковила,
І захлинався обрій, ледь багряний.
По небу липень зоряного воза
Тягнув… І млів від стогонів земних,
Схилялися у воду пружні лози,
Гарячкувато вітер дихав в них.
Світ спав, не помічав того і досі,
Як з місячного сита синій пил тече,
Заплутавсь бедрик* у Її волоссі,
Що розіллялось на Його плече.
*бедрик- божа корівка, сонечко.