Мене звати Феріон. Я зручно вмощуюсь на кріслі і одягаю спеціальний пристрій на голову. Він нагадує металевий обруч, виски закривають пластинки, із них спускаються дротики, що якимось чином приєднуються до вух. Починаю чути якийсь звук. Просто шум, тільки голова зразу крутиться і мене накриває маса незвичних почуттів.
Вир із кольорів затягує мене все далі і далі. Мені хочеться просто плисти за ними, пропадає всяке бажання щось робити чи навіть думати. Кольори починають змінюватись із них виринають образи, які знову сплітаються у незвичному танці. Я уже не в цій реальності, а в світі яскравих фантазій. Мені стає приємно, дуже приємно, таке враження, що ніколи не захочу повертатись до звичайного світу. Я забуваю про те, що сиджу тут, у кріслі, я не чую цього звуку, я зараз у космосі, створеному із власних фантазій.
Потім поступово повертаюсь до життя. Не відчуваючи ніякого дискомфорту, просто вертаюсь. Все закінчується і я виходжу на вулицю, але світ починає здаватись таким сірим….
***
Мене звати Ніра. Двері будинку тихо пискнули і відкрились. До кімнати входить мій хлопець.
- Привіт. Як справи?
- Привіт, нормально… Слухай, що з тобою? – він дивиться навкруг трохи розгублено. Незвичайний як на нього погляд, тому я і питаюсь…
- Я попробував одну цікаву річ. Це щось на зразок аудіонаркотиків із минулого тисячоліття, тільки відчуття набагато сильніші, хоча так і називаються… якась нова технологія…
- А це безпечно? – я люблю екстремальні почуття, тільки ж не все приємне є корисним, особливо коли це стосується чогось зв’язаного із психікою..
- Ну я не думаю, що це може зашкодити, це ж не викликає звикання…
- Я б все одно на твоєму місці не ризикувала. Ти ж вже знаходив щось подібне, здається тобі подобалось…
- Не настільки, у центрі набагато приємніші і цікавіші відчуття…
- У якому ще центрі? – дивуюсь, я не знаю про що він говорить
- Я тобі не розказував. Такого вдома не досягти. Мені один друг порадив, якщо хочеш то можу і тебе привести…..
- Тільки не сьогодні.. – усміхаюсь. Я не буду ризикувати своїм здоров’ям… - Ну що, поїхали, як і домовлялись?
- Добре..
А домовлялись ми поїхати на зону відчуження, що розташована недалеко від міста. Ми вже там гуляли раніше, але захотілось знову.
***
Мене звати Феріон. Зараз ми з моєю дівчиною Нірою ходимо по покинутій території, натрапили на якусь цікаву споруду, туди і зайшли, вона фотографує все навкруг. А я чомусь навіть не розглядаю покинуті стіни. Я ніяк не можу забути про те, що відчув сьогодні раніше. Здається, що в голові просто засіли ті образи, що я бачив у центрі. Нічого, думаю, пройде.
- З тобою все нормально? – раптом питається Ніра… я просто відмахуюсь. – Послухай, не треба більше експериментувати із власною психікою – якось дивно дивиться мені в очі
На наступний день я знову вирішив навідати центр. Відчуття були навіть ще яскравішими і головне я вже не перебуваю у такому стані, як вчора. Зараз я вертаюсь додому, але будь-яких відчуттів не залишилось. І все ж приємно так розслаблятись, це справді ні з чим не порівняти…
***
Мене звати Ніра. Сьогодні я по відеофону говорила із Феріоном. Він розказував, що те його захоплення аудіонаркотиками цілком безпечне. І я, здається, повірила. Зараз заходжу в той центр, про який він говорив. Ось я опиняюсь в кріслі і одягаю спеціальний обруч. Світло гасне і я чую якийсь шум… Голова починає крутитись і мене затягує дивний вир запахів і незвичних почуттів. Виникає таке враження, ніби я провалююсь назад. Це відчуття справді ні з чим не зрівняється. Феріон був правий. Я пливу в якомусь новому, іншому всесвіті. Я розслабляюсь і лечу, навіть не пливу за течією… Так приємно. Щось тепле торкається моєї руки. І як у калейдоскопі крутяться усі мої фантазії…
І тут щось міняється, безкінечність перетворюється в безодню. Я починаю падати і сотні жахливих потвор женуться за мною, я тікаю від них, хоч прекрасно розумію, що це віртуальна реальність, але небезпека здається справжньою. Біжу і мені здається, що вони скоро доженуть мене. Жах, відчай це те, що я відчуваю зараз, невідомість. Я провалююсь все далі і далі. І зараз мені так хочеться зірвати проклятий обруч.. Тільки мої руки сковані. І тут я просто забуваюсь, провалююсь у хворобливий транс….
Я поволі відкриваю очі. Біле світло занадто різке, я ще не привикла до нього. Переді мною сидить Феріон і уважно дивиться на мене…
- Що сталось? – питаюсь
- Не знаю, щось пішло не так. Добре, що тебе вчасно витягли. Знаю тільки одне: я ніколи не появлюсь у цьому проклятому центрі.
Писать прозу ,как по-мне очень трудно гораздо труднее нежели стихи.Но если просмотреть истории становления классиков литературы,то они ,как правило,начинали со стихов,а потом переходили к прозе,поэтому начните писать стихи.Короткое слово даст возможность ощутить словосачитания даст лаконичность в изложении мыслей,ускорит движение мысли, её гибкость,в последствии,позволет Вам увлекать чтателя различными литературными заморочками.Относительно написанного,мне трудно судить,т.к. прозу сам только начал писать.Пока вырабатываю стиль.На сегодняшний день.люди мало читают,а потому,если они и прочтут что-то,то вскользь и часто случайно.Отсюда вывод писать нужно предельно лаконично,с большой загруженностью фраз мыслями и суждениями ,и пр.,Т.е. что-то на подобии белого стиха с удлинёнными строками.Очень важно выбрать сюжет,сюжет выбирать не для себя,а для читателя,чтобы он вызывал интерес или был социально значимым.Пишите желательно через день или хотя бы 2 раза в неделю.Озарение придёт и Вы это ощутите сами,когда у вас появится ощущение,что можете всё и нет предела силе вашей мысли.Но стихи пишите обязательно.С уважением Виталий Качковский.Одесса.
Суть мені сподобалась....щодо форми ми всі не без гріха))не акцентуй на цьому ...час і праця-найпевніші ліки)))хоча форма і манера викладу мені загалом сподобалися))).подібні твори примушують замислитись і переглянути власні життєві позиції)))
helena_linda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
досить цікаво, мені сподобалося)))) незважайте на інших, головне, щоб Вам подобалося, пишіть, як пишете, серцем)))))))))))))))))) удачі і натхнення))))
helena_linda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за підтримку, але я прекрасно розумію, що твір далеко не ідеальний...
Вы сами просили критики. Пеняйте на себя.
слишком просто. Сюжет не захватывает - нет интриги. Или это только первая глава? кстати, виски по украински будет "скрони". Работайте над художественной целостностью.
helena_linda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну що ж, всеодно дякую за критику.... Ясно, що я іше не професіонал, але подібне допомагає усвідомити свої помилки.. До того ж це не набільш вдалий із моїх творів
Девушка, я написал комментарий, но, потом посмотрел на Ваш профайл, и удалил его.
Итак, хотите писать?
Советую:
1. Больше читайте. НЕ ТОЛЬКО школьную программу, хотя, сейчас, она, вроде бы, уже не такая убогая, как ранее.
Сечас ОЧЕНЬ МНОГО книг, и большУю часть из них, Вам необходимо освоить.
Сейчас Вы молоды, и воровать у себя молодость я Вам не советую, но, в своё время, несколько десятков килограмм бумаги Вам нужно обязательно, осмысленно, перелистать.
2. Ищите в себе ПРАВДИВЫЕ, ЗРЕЛЫЕ, УНИКАЛЬНЫЕ и ЦЕННЫЕ переживания.
Даже фантастика, это только способ передать грани нашей реальной жизни, внутренней или внешней.
3. Начните относиться к своим текстам очень критично.
В 13 лет это ещё невозможно, но - привыкайте к этому.
Пройдёт некоторое время, и сама критичность Ваша заявит Вам: "всё у меня плохо, а, вот этот текст - ХОРОШ".
Именно потому, что Вы изо всех сил старайтесь к нему придраться, а - не выходит.
Желаю Вам этого!
helena_linda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00