У мені завелика похибка
І я злюсь-зриваюсь на тишу,
Розбиваючи мрії, здалека,
Ти,як завжди,шось тихо пишеш.
А мені бракує практичності,
Забагато чужого, миттєвого.
Я на грані своєї етичності.
Ти не кажеш нічого суттєвого.
У тобі віртуозні партії,
На долонях короткі лінії,
Мені сняться вольностей хартії
І життя завжди влітку-інієм.
А тобі ніби совість знищили,
Ти говориш тепер лише знаками.
Люди мали би бути вищими,
За усе, що пішло байраками.
Й нам бракує тепер свіжих дурощів,
Розтечемось солоними ріками…
Нас навчать ще плакати з радощів,
І ходити з важкими повіками.
А у нас болітимуть голови,
Від думок, шо лишились за межами
Так хотіли зостатися гордими,
Все зникає дотла пожежами.
Бо в мені завелика похибка,
А в тобі віртуозі партії.
І десь тліє самотня вибірка
Тих листів, шо про душі зім’ятії.
