Вона прийде, коли зима по вікна запечалить світ снігами,
Коли блискітки новорічних свят зриватиме похмільний вітер,
І трепетне передчуття чогось… Та нескінченні до-мінорні гами,
Як біло-сірі дні народжуватись будуть між рядками чорних літер.
Жадатимеш недоторкАнності її, і досі, і тепер, і погляду очей зелених,
Ґумовим жгутом перев’яжеш міцно відчай аж до болю в грудях,-
Вона прийде, як і тоді, повір, теплом по ледь помітних венах,
Примарою і ефемерним звуком, блукаючи то в літі, то в минулих груднях.
З країв гарячих , із прадавніх гір, де плодоносять ще старі оливи,
На скелі і на дюни, її профіль і анфас,- піском наносять суховії,
Прийде…Торканням до твоїх сивин, по тілу трепетно проливши зливу,
І заспокоїть, і з собою забере соленість із очей,
сніжинкою розтанувши на віях...
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Віктор Гюго писав:
"Одного разу я зустрів на вулиці закоханого жебрака. На ньому був старий капелюх, пальто потерлося на ліктях, черевики його протекли, а в душі сяяли зірки."
Приємно, дякую за оцінку VAM, щиро, Лана. 
