(Убийте) Врятуйте мене! Я не можу убити (врятувати) кохання!
І воно все живе, розтираючи м'язи на сіль...
Скільки часу пройшло...А єдине дитя і страждання
Поєдналися в ликах коханих чоловіків...
____________________________________
По лікоть в дзеркалах застрягла,
на протязі замерзла.
І Коліньми
я присягнула,
Знаючи, як смерти
благають діти
У доабортних
матерях.
_____________________________________
Мені не соромно за чорні сторінки
В щоденнику, який закритий міцно
В моїй сорочці. Там, де навпаки
Одягнене розірване намисто,
Оплетене реберря чебрецем,
Омите серце власними мольбами…
А ти ховався…скритий олівцем
Поміж листів. І з пристрастю косами
Ти змолотив всю цноту зусібіч,
Перегортаючи світлини з чудесами…
А потім - розійшлися.
Дим сторіч.
Поміж світами
Ми народилися,
померши в сій землі.
А там - щасливі, дикі, молоді -
Ми будем вічні.
Голими ногами
Ми станемо ходити по воді,
Лоскочучи повітря пелюстками…
Поки іде тут дощ.
Поки біжать маршрутки.
Допоки ми спимо на іншій стороні
Від місяця.
Від болю.
Проститутки
Бордель відкрили в збудженій мені.
Забули легалізувати профіль.
І от тепер - караюсь я,
За те, що покохати - профі,
А розлюбити - все дарма…
Оль, дуже...
якось так в голові прокрутилась водночас людинка-самотність у великому бурхливому місті і людинка-свобода у полях під променями літнього сонця...
і серце, обмотане сіном і червоним намистом...
таке...
Хельга Ластівка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую) Ніколи б не думала) Проте кожен бачить у віршах відображення себе)))