А мені б на хвильку до коханого…
Доторкнутися до пліч і до грудей,
Відвернути погляди поганого,
хижого карателя людей -
Страху-відчаю…
В тобі жадаю
Я заховати силу і снагу
У голові твоїй рушник перев’язати
На захист.
Знай, переживу.
І не відтяти пуповини,
І не зірвати тонку тятиву,
Стріла все рівно вцілить. Я гадаю,
Що завтра переможно затріщить…
А ми все ближчі до відчаю,
А нас все корчить і тремтить.
Ми задихаємось. Нам мало.
Ця концентрація свободи
Не надає глухим нагоди
Почуть сердечного кресала…
Я не забула. Я не спала,
Я лікувала як могла…
Я забувалась край стола,
Де я щасливою спадала
Пилинкою з твого крила,
Коли читала:
"Ти - моя…"
Коли дивуючись стрічала
Зморщечки у твого чола…
І все закохувалась…Знала,
Що то веде лиш до добра…
Перестраждаю, як в війну.
Перечекаю, мов осаду.
І переможно увійду
В твою домівку. Артеміду
Я за плитою поселю…
І хай там дасть оселі раду…
А я тебе лише люблю…
О світле, незрадливе ладо...
