Що може бути блискучішим, ніж блискавка – божевільна посмішка неба? А сміх, присягаюся, я не чула нічого веселішого, ніж отой громовий сміх! Так, це небо сміється з усього того, що знаходиться між ним та землею, а з людини перш за все. Бо небо вічне, а людина, щоб вона там собі не уявляла, лише питання часу. Воно сміється, бо бачило людину, ще коли вона не взяла до рук палицю, сміється, бо може легко знищити те, що зробила людина отією своєю палицею… І раптом оплески: мільйони крапельок дощу посипалися вниз, все гучніше, гучніше, вони б’ються по асфальту, дахам будинків, б’ються і розлітаються ще на мільйони, а потім з’єднуються воєдино. Це оплески всемогутньому небу! А вітер, той вправний диригент! Як листя шумить, як краплі в заданому темпі і по нотам стукотять, то все він! Сильний, холодний геній! А ти, людино, свідок великого свята, чого ховаєшся у своїй оселі, чому вікна зачиняєш? Ні, вийди, вийди надвір. Рухайся в ритмі зливи, нехай сміх твій зіллється із громом, скажи, що ти – людина, що не боїшся неба, і посмішки, ці кляті блискавки, тебе не лякають, ні, смійся ще голосніше, зі всієї душі, наперекір своєму горю, своїм стражданням, бо ти – людина. Ти – ген змокла, спрагла до любові, знесилена від болю, маленька частинка світу. Бачиш, небо не сміється з тебе, не кепкує, бо воно теж частина світу, частина твого світу. І ці оплески, безумні овації, тобі, Людино!
А потім злива закінчиться, і небо стане яскраво-блакитним, птахи заспівають, квіти розкриються. І ти, людино, будеш якось жити далі, все висохне і нічого не нагадуватиме про те велике свято, але ти не забудеш, як одягла дощовик, вибігла з дому і як навіжена стрибала у танку разом із вітром, як кричала до неба, сміялася з ним, як припала до землі і як сльози твої, з’єднуючись із краплями дощу, стікали і падали в заданому темпі і по нотам, які шалений геній вигадував у затишші перед грозою… Так, наступного дня ти прокинешся і робитимеш усе як зазвичай, от тільки очі, твої очі з блискавкою, видаватимуть тебе, мічену небом людину. Тепер тобі тільки віри та часу, бо знаю, чекатимеш ти на наступну зливу, щоб добряче насміятися разом із небом, щоб виплакати горе разом із дощем.
05.05.09
ID:
193287
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.06.2010 17:54:39
© дата внесення змiн: 02.06.2010 17:54:39
автор: Червона Стрічка
Вкажіть причину вашої скарги
|